Відповідь залежить від того, що саме міряти. За чисельністю серед населених пунктів, які досі стоять у реєстрі, найчастіше називають Котівку на Сумщині: чотири жителі, ліс, кордон і тиша, яку вже не розрізає навіть поштовий автомобіль. За фактичною присутністю людини на місці ще тісніше — у кількох селах Львівщини, Чернігівщини й Тернопільщини лишився один господар, одна хата й одна криниця.
Окремий рахунок веде площа. Цимбалове на Полтавщині займає лише 0,29 км², а закарпатська Чикош-Горонда — 2,8 км² при кількадесяти мешканцях. Є й пункти, яких уже немає в обліку: Петрівське на Донеччині виключили з реєстру в листопаді 2015-го після того, як восени 2014-го пішов останній житель.
Повного всеукраїнського рейтингу «від найменшого» держава не публікує: останній суцільний перепис був у 2001 році, а війна, окупація й розрив між пропискою та реальним життям зробили цифри рухливими. Нижче — те, що можна перевірити в реєстрах, енциклопедичних картках і репортажах 2025–2026 років.
Чому «найменше село» — не одна адреса
Закон 2023 року про адміністративно-територіальний устрій називає селом населений пункт із садибною забудовою, де живе менше п’яти тисяч людей. Цей поріг відсікає міста й селища, але всередині категорії «село» вміщаються і Софіївська Борщагівка з десятками тисяч мешканців, і хутір, де дим іде з однієї труби. Статус не дорівнює розміру.
Друга пастка — прописка. Людина може числитися в селі й роками жити в місті. І навпаки: дачник приїжджає на літо, а в статистиці його немає. Третя — зняття з обліку. Коли рада фіксує нуль постійних жителів, населений пункт можуть викреслити. Тоді він зникає не з краєвиду, а з таблиць.
Найменше село в Україні існує одразу в кількох вимірах: за людьми в хатах, за гектарами землі й за рядком у державному реєстрі. Ці три лінійки рідко збігаються.
У нашій практиці роботи з місцевими довідниками й картками населених пунктів найчастіше плутають саме ці три шкали. Журналісти беруть одне село «за площею», блогери — «за одним дідусем», а Вікіпедія підтягує останню відому цифру з перепису чи оцінки громади. Читач бачить три різні «переможці» і думає, що хтось бреше. Брехні менше, ніж різних лінійок.
Котівка на Сумщині: чотири людини серед лісу
Котівка стоїть у Путивльській міській громаді Конотопського району Сумської області, на лівому березі Клевені. Координати — близько 51°24′ пн. ш. і 33°55′ сх. д., висота — 138 метрів. Назва, за етимологічною версією, тягнеться від давньослов’янського «котора» — бій, сутичка. Село лежить уздовж траси Т-1908, поруч — Вегерівка вище за течією й В’язенка на протилежному березі.
Демографія тут обривається майже вертикально. У 1989-му в Котівці було 55 осіб. Перепис 2001-го зафіксував 23. У картці населеного пункту на uk.wikipedia.org нині стоїть цифра 4. Репортажі 2025 року повторюють ту саму оцінку: кілька літніх людей, город, ліс і відсутність магазину. Поштовий індекс — 41512.
Інфраструктура зведена до мінімуму. Місцевий струмок із греблею влітку пересихає. Інтернету як сервісу тут майже немає. Найближчі послуги — у більших селах громади або в Путивлі. Для людини з міста це виглядає як кінець карти. Для тих, хто лишився, це ritм, у якому ще можна тримати город і не віддавати хату бур’яну.
Що означає жити в чотирьох
Четверо людей — це вже не громада в побутовому сенсі. Немає черги по хліб, немає шкільного автобуса, немає хору в клубі. Є взаємовиручка між сусідами, якщо сусіди ще ходять. Є лікарня в райцентрі й дорога, яку взимку замітає швидше, ніж комунальники встигають.
Сумщина загалом належить до регіонів із дрібною сільською мережею й низькою середньою людністю сіл. Війна біля кордону цей процес лише прискорила: молодь виїхала раніше, старші тримаються землі, поки вистачає сил. Котівка в цьому сенсі не унікальна — вона лише найвидиміша точка на шкалі.
Села, де лишився один житель
Якщо критерій — не рядок у Вікіпедії, а реальна ніч у хаті, картина змінюється. У липні 2025-го львівські журналісти описали Климівщину в Самбірському районі. Офіційно там один мешканець — Андрій, близько 46 років. Батько помер за рік до репортажу. Хаті — з 1919-го. На вулиці дев’ять будинків, жити можна в трьох.
Чоловік тримає собак, козу, козлика й курей. Город — картопля, капуста, буряк, морква. Стоїть шлагбаум, щоб чужі машини не заїжджали без потреби. Сам Андрій каже, що хутір у документах записаний селом і що йому спокійно. На Львівщині таких пунктів із одним постійним жителем журналісти нарахували три.
Схожі історії з’являлися раніше. У селі Червоне на Тернопільщині в 2021-му лишався Михайло Чавурський — город, кінь, корова, жарт місцевої ради, що він сам собі і голова, і староста. На Чернігівщині в селі Тонка староста округу в 2025-му також говорила про єдиного корінного жителя. Ці сюжети не складаються в офіційний рейтинг, але показують нижню межу: один двір іще тримає назву на карті.
- Климівщина, Львівська область. Один постійний житель станом на літо 2025-го, дерев’яна хата 1919 року, мінімальне господарство, періодичні візити дачниці-сусідки.
- Червоне, Тернопільська область. Історія 2021 року про єдиного господаря, який обробляє землю після того, як село втратило школу, дітей і більшість хат.
- Тонка, Чернігівська область. Хутір із глибини XIX століття; у 2001-му тут було 38 осіб, пізніше громада фіксувала одного постійного мешканця.
Такі адреси крихкі. Достатньо хвороби, переїзду до родичів у місто чи рішення ради — і село переходить у категорію «зняте з обліку». Тому «один житель» — не титул назавжди, а знімок конкретного року.
Площа, вулиця й пункти, яких уже немає
Цимбалове в Краснолуцькій громаді Миргородського району Полтавщини засноване 1615 року. Населення в картці — 10 осіб, площа — 0,29 км². Одна вулиця, кілька хат, магазин за вісім кілометрів. Село пройшло Голодомор і післявоєнний голод; тепер воно тримається як вузька смужка серед полів.
Чикош-Горонда в Берегівській громаді Закарпаття займає 2,8 км². Заснована близько 1900-го як хутір графів Шенборнів разом із уже зниклою Нярош-Горондою. У 1900-му на обох хуторах жили сотні працівників. Перепис 2001-го дав 80 осіб. Репортажі 2024 року називали близько 44. Магазину, школи й амбулаторії немає. Назва з угорської вказує на кінського пастуха — чикоша.
Петрівське колишнього Добропільського району Донеччини — інший кінець шкали. У 1979-му його вже визнали безперспективним і заборонили нове будівництво. Останній житель пішов восени 2014-го. У листопаді 2015-го сільська рада виключила пункт з облікових даних. Нуль людей тут уже не «найменше село», а колишнє село.
| Населений пункт | Область | Орієнтир людності | Що саме робить його «малим» |
|---|---|---|---|
| Котівка | Сумська | 4 особи | Найчастіша оцінка серед пунктів, що лишаються в реєстрі |
| Климівщина | Львівська | 1 особа (2025) | Фактичне постійне проживання однієї людини |
| Цимбалове | Полтавська | 10 осіб | Площа 0,29 км² і одна вулиця |
| Чикош-Горонда | Закарпатська | близько 44–80 | Ізоляція, 2,8 км², брак крамниці й школи |
| Петрівське | Донецька | 0 (з 2014–2015) | Зняте з обліку після від’їзду останнього жителя |
Цифри людності для живих сіл спираються на картки населених пунктів і журналістські оцінки 2024–2026 років; для Петрівського — на рішення місцевої ради 2015 року. Джерела даних: uk.wikipedia.org, travel.rbc.ua.
Як Україна втрачає малі села
Сільська мережа країни величезна: за різними зведеннями початку 2026 року йдеться про понад 28 тисяч сільських населених пунктів у загальному реєстрі поселень. Водночас сільське населення скорочується десятиліттями. Молодь їде в міста й за кордон, народжуваність низька, школи закривають, автобус ходить рідше.
Війна додала окремий шар. Прикордонні й прифронтові села Сумщини, Харківщини, Чернігівщини, Донеччини порожніють швидше. На заході сильніший тиск трудової міграції. Результат схожий: вулиця з трьох жилих дворів і цвинтар, більший за центр.
За оцінками дослідників сільського розвитку, щороку з карти зникають півтора десятка сіл — через злиття, зняття з обліку або фактичне вимирання. Це не «сенсація тижня», а повільна ерозія. Великі села під Києвом навпаки розростаються й виглядають як міста, лише зі статусом села. Країна роз’їжджається в протилежні боки: околиці столиці товстішають, периферія тоншає до нитки.
| Село | 1989 / ранній облік | 2001 | Оцінка 2020-х |
|---|---|---|---|
| Котівка | 55 | 23 | 4 |
| Чикош-Горонда | 84 (1989) | 80 | близько 44 |
| Цимбалове | — | дані перепису обмежені | 10 |
Порівняння показує темп, а не лабораторну точність: між переписом і журналістською оцінкою лежать війна, виїзд і різна методика. Важливий саме напрям — униз.
Побут без магазину, школи й стабільного інтернету
У мікроселах побутова математика проста й жорстка. Хліб — поїздка. Ліки — поїздка. Пенсія — банкомат у громаді. Газ, якщо є, тримає зиму; якщо немає — дрова. Вода — криниця. Зв’язок ловить біля одного вікна. Пошта приїжджає, коли приїжджає.
Зайцівка на Харківщині й Вегерівка на Сумщині в оглядах 2025 року описують саме так: близько десяти людей, натуральне господарство, слабкий інтернет, жоден туристичний маршрут. Це не заповідник «автентичного життя». Це логістика виживання, де кожна банка з огірками має вагу стратегічного запасу.
Мале село тримається не романтикою тиші, а городом, криницею й людиною, якій іще є кому залишити ключі від хліва.
Медицина тут — декларація з лікарем у більшому селі й «швидка», яка їде довго. Школи давно в іншому населеному пункті. Дітей або немає, або їх возять батьки. Культурний дім стоїть як пам’ятник іншому демографічному часу. У такій тиші добре пишеться про «душу України». Гірше в ній народжувати наступне покоління.
Цікаві факти
- Статус села в Україні не вимагає «маленькості»: юридично це пункт із садибною забудовою до 5 000 жителів, тому під одним ярликом живуть і хутір на чотирьох, і передмістя Києва на десятки тисяч.
- Цимбалове менше за площею, ніж багато хто думає про «найменше закарпатське» село: 0,29 км² проти 2,8 км² у Чикош-Горонди.
- На Львівщині в 2025-му фіксували одразу три села з одним постійним мешканцем; Климівщина стала найбільш описаною історією.
- Петрівське на Донеччині формально перестало бути селом після рішення ради 2015 року, хоча хати й дорога фізично лишилися в ландшафті.
- Назва Котівки пов’язана не з котом, а з давнім словом на позначення бою; географія ж сьогодні ближча до тиші, ніж до битви, хоч село стоїть недалеко від державного кордону.
- У Чикош-Горонді збереглася водонапірна вежа чехословацького періоду — рідкісний технічний свідок часу, коли хутір іще мав соціальну інфраструктуру на кілька родин.
Як шукати й відвідувати такі місця без шкоди
Дорога в мікросело рідко позначена туристичною стрілкою. Навігатор іноді веде до порожнього двору. Люди там не експонати. Заїзд «подивитися на найменше село України» без потреби — поганий тон, особливо в прикордонні й у двори, де господар один.
- Перевірте, чи пункт іще в реєстрі громади, а не знятий з обліку.
- Не знімайте людей і двори без згоди. У селі на чотирьох об’єктив відчувається як вторгнення.
- Паливо, вода й готівка — з собою. Магазину може не бути за кілька кілометрів.
- У прикордонних громадах Сумщини й Чернігівщини дивіться обмеження місцевої влади.
- Якщо хочете допомогти, питайте громаду: дрова, ліки, транспорт до лікарні важать більше за сувенірне фото.
За місяцями читання місцевих сюжетів складається проста схема: найкращий гість у такому селі — той, хто привіз щось потрібне й поїхав, не залишаючи по собі відчуття зоопарку. Найгірший — колона автівок із блогерами.
Що можна зробити громаді й державі
Повністю зупинити вимирання найдрібніших пунктів неможливо: частина хуторів виникла під інші економічні епохи. Можна сповільнити втрату тих, де ще є люди. Працюють перевірені речі: регулярний автобус хоча б двічі на тиждень, мобільна медицина, виїзна пошта, нормальний мобільний інтернет, субсидія на тверде паливо, спрощене оформлення землі для тих, хто готовий повернутися.
Окремий ресурс — не туризм із селфі, а тихе дачне й ремісниче життя. Дехто купує хату саме заради тиші. Це не відроджує школу, але тримає дах і косить бур’ян. Громадам варто розрізняти мертвий пункт, який час знімати з карти, і живий двір, якому потрібен лише автобус і лікар.
Поки в селі горить світло хоча б в одному вікні, назва на карті ще має людський зміст. Коли гасне й воно, лишається топонім і спори в коментарях, яке село було найменшим.
Котівка з чотирма жителями, Климівщина з одним Андрієм, Цимбалове на вузькій смужці землі й Чикош-Горонда серед осушеного мочару — різні відповіді на одне запитання. Найменше село в Україні — це не кубок. Це межа, на якій іще тримається сільський спосіб життя, поки є хтось, хто вранці виходить до криниці.
