День авіації України щороку припадає на останню суботу серпня. У 2026 році це 29 серпня. Свято об’єднує військових і цивільних пілотів, інженерів, диспетчерів, техніків, конструкторів і всіх, хто тримає українське небо в роботі.
Професійну дату закріпив Указ Президента України № 305/93 від 16 серпня 1993 року, а в 1996-му її розширили на військових авіаторів. Окремо живуть День Повітряних Сил ЗСУ — перша неділя серпня — і День армійської авіації Сухопутних військ, який відзначають 3 липня.
За цим днем стоїть довга лінія від польоту Кудашева в Києві 1910 року, через «Іллю Муромця» Сікорського і гігантів КБ «Антонов», до сучасних F-16 і Mirage 2000. Цивільне небо України закрите з 24 лютого 2022 року, тож свято зараз звучить інакше: менше парадів, більше тихої вдячності тим, хто літає і хто ремонтує крило вночі.
Коли відзначають День авіації України і чим він відрізняється від інших дат
Дата рухома, бо прив’язана до календаря, а не до конкретного числа. Остання субота серпня дає тепле небо і символічне завершення літнього сезону польотів. У 2024-му свято було 31 серпня, у 2025-му — 30 серпня, у 2026-му — 29 серпня.
Плутанина виникає часто. Люди змішують три різні дні, і тоді привітання «летять» не туди. Нижче — чітке розведення, яке варто тримати під рукою, якщо вітаєте пілота, техніка чи зенітника.
| Свято | Коли відзначають | Кому адресоване | Документ |
|---|---|---|---|
| День авіації України | остання субота серпня (у 2026 — 29 серпня) | військові й цивільні авіатори, промисловість і транспорт | Указ № 305/93, зміни № 119/96 |
| День Повітряних Сил ЗСУ | перша неділя серпня (у 2026 — 2 серпня) | льотчики, ППО, радіотехнічні війська, інженерний склад ПС | Указ № 579/2007 |
| День армійської авіації СВ ЗСУ | 3 липня | екіпажі гелікоптерів і підрозділи армійської авіації | Указ № 17/2025 |
Дані звірені з офіційним текстом указів на порталі законодавства України (zakon.rada.gov.ua) та календарем святкових днів. День авіації — найширший із трьох: сюди входять і «Бориспіль», і заводський цех, і кабіна винищувача.
У 2026 році День авіації України припадає на суботу, 29 серпня. Це не вихідний державного масштабу, але для галузі — головна професійна дата року.
Як з’явилося свято: указ 1993 року і лист міністра транспорту
На початку незалежності авіаційні колективи самі попросили державу назвати день своїм іменем. 5 серпня 1993 року міністр транспорту Орест Климпуш звернувся до Президента Леоніда Кравчука з проханням урахувати побажання трудових колективів і встановити професійне свято в останню суботу серпня. Через одинадцять днів з’явився Указ № 305/93.
Перша редакція говорила переважно про цивільну галузь і промисловість. 10 лютого 1996 року Указ № 119/96 розширив коло: до свята офіційно долучили авіаторів Збройних Сил, Прикордонних військ і Національної гвардії. Відтоді формулювання звучить так: професійне свято військових і цивільних авіаторів та працівників авіаційної промисловості і транспорту.
Чому саме остання субота серпня, а не 18 серпня — радянський День повітряного флоту? Незалежна держава свідомо відійшла від імперської і союзної календаря, але залишила літній ритм. Серпень ще тримає високе небо, авіаційні училища завершують літні програми, а люди мають шанс зібратися без прив’язки до робочого понеділка.
У 2007 році з’явився окремий День Повітряних Сил. Це не скасувало серпневу суботу, а лише розділило акценти: перша неділя серпня — про бойовий вид ЗСУ, остання субота — про всю авіаційну родину країни. З 2025 року до календаря додали ще й 3 липня для армійської авіації Сухопутних військ.
Київ 1910 року: перший український політ на власному літаку
23 травня за старим стилем, тобто 5 червня 1910 року, на Сирецькому іподромі в Києві професор КПІ князь Олександр Кудашев підняв біплан власної конструкції. Машина мала дерев’яний каркас, обтяжку з прогумованого полотна і двигун «Анзані» близько 35 кінських сил. Політ був коротким — кілька десятків метрів по прямій, за одними свідченнями близько 70–75 метрів, — але це був перший політ літака вітчизняної побудови на теренах тодішньої імперії.
Газета «Киевлянин» наступного дня вже писала про «перший політ російського авіатора на аероплані, побудованому в Росії». Офіційної реєстрації не було: Кудашев вилетів без попереднього дозволу. У Києві він збудував ще два апарати, потім переїхав до Ризького відділення Російсько-Балтійського вагонного заводу. Нині місце тих експериментів — територія КПІ імені Ігоря Сікорського, де стоїть пам’ятний знак.
Поруч із Кудашевим працювало Київське товариство повітроплавання, засноване 1909 року на базі гуртка політехніків. Там сходилися інженери, студенти й офіцери, які креслили крила ввечері після лекцій. З цього середовища вийшов Ігор Сікорський.
Сікорський, «Ілля Муромець» і київський слід у світовій авіації
Студент КПІ Ігор Сікорський спочатку будував гелікоптери, які ще не вміли стійко висіти. Потім пішов у великі літаки. Його чотиримоторний «Ілля Муромець» став першим у світі серійним важким бомбардувальником і водночас пасажирським гігантом свого часу. Після 1919 року конструктор виїхав до США, де створив компанію, чиї вертольоти десятиліттями літали в армії Сполучених Штатів.
В Україні його ім’я повернули із запізненням: меморіальна дошка, університет, міжнародний аеропорт «Київ» (Жуляни). Для Дня авіації це важливо не як музейна табличка, а як доказ: українська інженерна школа вміла мислити на крок попереду ще тоді, коли небо тільки вчилися ділити на ешелони.
До цієї ж лінії належать Микола Кибальчич із його проєктом ракетного літального апарата, Дмитро Григорович з морськими літаками, Петро Нестеров, який у Києві відпрацьовував фігури вищого пілотажу. Небо над Дніпром давно було лабораторією, а не лише маршрутом.
КБ «Антонов», «Руслан» і «Мрія», яку світ більше не побачить у польоті
Після війни українська авіаційна промисловість зібралася навколо київського конструкторського бюро Олега Антонова. Ан-2 став робочою конячкою півсвіту. Ан-124 «Руслан» навчився возити те, що не влазить у звичайний транспортник. Апогеєм став Ан-225 «Мрія».
Перший політ «Мрії» відбувся 21 грудня 1988 року з аеродрому Святошин. Літак будували для космічної програми: перевозити «Буран» і блоки ракети «Енергія». Розмах крил — 88,4 метра, шість двигунів Д-18Т, максимальна злітна маса близько 640 тонн. Міжнародна федерація аеронавтики зафіксувала за ним сотні рекордів. Після розпаду СРСР машина стала українською, у 2000-х її повернули до комерційних рейсів «Авіаліній Антонова».
27 лютого 2022 року Ан-225 знищили в ангарі під час боїв за аеропорт Гостомель. Другий екземпляр так і лишився недобудованим. Для багатьох це не просто втрата унікального борту. Це удар по символу: країна, яка вміла піднімати в повітря найбільший транспортник планети, одного ранку побачила його уламки.
Державне підприємство «Антонов» і після цього лишається одним із небагатьох у світі осередків із повним циклом створення транспортної авіатехніки. Навіть коли серійне виробництво стискається війною, конструкторська школа не зникає за ніч.
Від чотирьох повітряних армій 1992 року до F-16 і Mirage
17 березня 1992 року на базі штабу 24-ї повітряної армії у Вінниці створили Військово-повітряні сили України. На території країни тоді стояли чотири повітряні армії, десятки полків, близько 2800 літальних апаратів і понад 120 тисяч осіб особового складу. За кількістю бойових машин молода держава входила до першої світової четвірки.
Далі були скорочення, утилізація стратегічних бомбардувальників, об’єднання ВПС і військ ППО у 2004 році в єдині Повітряні сили. Мирний час з’їв ресурс. Війна з 2014-го, а особливо з 24 лютого 2022-го, повернула авіації жорсткий сенс: не парад над Хрещатиком, а виживання держави в тривимірному просторі.
Станом на 2026 рік українські пілоти літають і на модернізованих радянських машинах, і на західних типах. Перші F-16 передала Данія влітку 2024-го, далі були Нідерланди; Бельгія перенесла свою партію на 2026 рік через перехід на F-35. Франція поставила Mirage 2000-5F — перші машини Україна експлуатує щонайменше з лютого 2025-го. Точні штатні цифри не публікують з міркувань безпеки, і це нормально.
Цивільний повітряний простір України закритий з 24 лютого 2022 року. Бюлетень EASA щодо зони конфлікту в редакції липня 2026 року залишається чинним до 31 січня 2027-го: комерційні рейси над країною не виконуються.
Аеропорти «Бориспіль», «Львів», «Одеса» фізично існують, частину інфраструктури бережуть і готують до майбутнього відкриття. Але відкрити небо юридично легше, ніж гарантувати, що цивільний борт не зустрінеться з ракетою чи «шахедом». Поки воєнний стан і масовані удари тривають, День авіації для цивільної гілки — це день людей, які підтримують сертифікати, тренажери, інженерні школи і надію на перший регулярний рейс після війни.
Як святкують зараз: без повітряних парадів, але не без пам’яті
До 2022 року остання субота серпня вміщала відкриті дні на аеродромах, статичні стоянки техніки, показові польоти, зустрічі ветеранів і концерти біля ангарів. Під час повномасштабної війни публічні авіашоу майже зникли. Літак на землі в святковій зоні — занадто зручна мішень.
Замість цього лишилися тихі формати, які насправді ближчі до суті професії.
- Привітання від керівництва держави і командування. Президент і профільні міністри публікують короткі звернення. У 2025-му Володимир Зеленський окремо назвав пілотів, екіпажі, інженерів, конструкторів, диспетчерів і техніків тими, хто тримає небо.
- Закриті шикування в частинах. Нагороди, нові звання, хвилина мовчання за загиблими. Без трансляції координат і без натовпу з телефонів.
- Музеї та архіви. Державний музей авіації, експозиції КПІ, публікації Центрального державного архіву вищих органів влади — там можна побачити лист Климпуша 1993 року й креслення, які старші за більшість читачів.
- Родинні ритуали. Чашка кави з людиною, яка три роки не знімає форму техніка. Листівка пілоту, який зараз на іншій базі. Донат на РЕБ чи на ремонт конкретного борту.
Свято військове за духом навіть тоді, коли його відзначає цивільний диспетчер. Після 2022-го межа між «крилом економіки» і «крилом оборони» стала тоншою, ніж рядок у штатному розписі.
Кого вітати 29 серпня і як зробити це без порожніх фраз
Список професій ширший, ніж «льотчик». Якщо вітаєте лише пілота, половина галузі лишається за кадром. Нижче — робоча карта, кого саме згадувати.
- Льотний склад. Військові пілоти винищувальної, штурмової, розвідувальної й транспортної авіації; цивільні капітани і другі пілоти, які зараз літають за межами України або сидять на землі в очікуванні відкриття неба.
- Інженери й техніки. Люди, які в ангарі о другій ночі міняють агрегат, щоб ранок мав борт. Без них крило — лише красива метафора.
- Авіадиспетчери й служби управління повітряним рухом. Навіть закрите небо потребує контролю державного і військового трафіку.
- Конструктори, робітники заводів, випробувачі. «Антонов», моторобудівні підприємства, ремонтні заводи.
- Бортпровідники, служби аеропортів, пожежні розрахунки, метеорологи, фахівці авіаційної безпеки. Цивільна машина летить лише тоді, коли на землі спрацювали десятки професій.
- Курсанти льотних училищ і цивільних навчальних закладів. Вони вже в професії, навіть якщо ще не мають самостійного нальоту на бойовому типі.
Текст привітання краще тримати конкретним. Замість загального «підкорювачі небес» варто сказати про зміну, яку людина реально тримає: нічний виліт, відновлений двигун, зміну на вишці, креслення вузла, який нарешті пішов у серію. Сім’ям загиблих авіаторів цього дня потрібна не пафосність, а присутність і пам’ять імен.
| Рік | Остання субота серпня | День Повітряних Сил того ж року |
|---|---|---|
| 2024 | 31 серпня | 4 серпня |
| 2025 | 30 серпня | 3 серпня |
| 2026 | 29 серпня | 2 серпня |
| 2027 | 28 серпня | 1 серпня |
Календар зручно зберегти: дати зміщуються щороку, а звичка вітати «30 серпня» швидко застаріває.
Що свято говорить про країну зараз
Українська авіація завжди була більшою за свої політичні кордони. Кудашев піднімав біплан у місті, яке ще не було столицею незалежної держави. Сікорський будував імперію гвинтів уже за океаном. «Мрія» возила гуманітарні вантажі світом під українським прапором. Сьогодні F-16 і Mirage входять у ту саму історію з іншого боку — як інструмент, який союзники дали країні, що вміє літати й ремонтувати сама.
За моїми спостереженнями за публічними привітаннями останніх сезонів, тон змінився. Менше романтики «сталевих птахів», більше імен конкретних екіпажів і згадок про техніків. Це чесніше. Літак не піднімається на пафосі. Він піднімається, коли хтось підписав формуляр, перевірив гідравліку і не побоявся сказати «не готовий».
Найточніший жест 29 серпня — не салют і не сторіс із силуетом винищувача, а підтримка живих: родинам пілотів, зборам на запчастини, училищам, які продовжують готувати людей для неба, яке ще закрите для пасажирських бортів.
День авіації України тримається на простій речі. Країна, яка колись навчила дерево й полотно відриватися від Сирця, досі має людей, готових сідати в кабіну, коли внизу горить рідне місто. 29 серпня 2026-го небо над Україною буде таким, яким його зроблять вони — пілоти, техніки, диспетчери й ті, хто в цехах ще збирає наступне крило.
