Станом на 2026 рік в Україні офіційно налічується 136 районів. Ця кількість зафіксована постановою Верховної Ради України № 807-IX від 17 липня 2020 року і з того часу не змінювалася — навіть попри повномасштабну війну, тимчасову окупацію значних територій та дискусії про подальшу оптимізацію адміністративного поділу.
Реформа замінила колишні 490 районів укрупненими одиницями, передавши більшість повноважень на рівень територіальних громад. Київ і Севастополь залишаються містами зі спеціальним статусом і не входять до складу жодного району. Юридично структура охоплює всю територію країни, включно з Автономною Республікою Крим, де передбачено 10 районів.
Система тримається стабільно: деякі райони на сході та півдні працюють у режимі військових адміністрацій, але їхній статус і межі зберігаються. Нижче — детальний розбір того, як влаштований районний поділ, чому саме 136 одиниць, як він розподілений по регіонах і що це означає на практиці.
Юридична основа сучасних 136 районів
Ключовим документом стала постанова Верховної Ради № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів». Вона ліквідувала всі попередні райони та міста обласного значення як окремі одиниці середнього рівня й утворила 136 нових. Межі нових районів визначаються зовнішніми межами територій громад, які до них входять.
Постанова набрала чинності в липні 2020 року. У 2023 році до неї вносили уточнення (зокрема щодо окремих питань устрою АР Крим), але загальна кількість районів залишилася незмінною. Офіційний статус підтверджують і портал «Децентралізація», і актуальні редакції на сайті Верховної Ради. Станом на осінь 2026 року жодних нових постанов, які б змінювали число районів, не ухвалювали.
Важливий нюанс: 17 районів розташовані на тимчасово окупованих територіях (10 — в АР Крим, решта — у Донецькій та Луганській областях). Юридично вони існують у складі України. Після деокупації саме ці межі й мають стати основою для відновлення місцевого самоврядування, а не старі радянські кордони.
Розподіл районів по областях і АР Крим
Кількість районів відрізняється залежно від площі, густоти населення та економічної структури регіону. Найбільше їх у промислових і великих за площею областях сходу та заходу, найменше — у компактніших областях Поділля та Буковини.
| Регіон | Кількість районів |
|---|---|
| Автономна Республіка Крим | 10 |
| Вінницька область | 6 |
| Волинська область | 4 |
| Дніпропетровська область | 7 |
| Донецька область | 8 |
| Житомирська область | 4 |
| Закарпатська область | 6 |
| Запорізька область | 5 |
| Івано-Франківська область | 6 |
| Київська область | 7 |
| Кіровоградська область | 4 |
| Луганська область | 8 |
| Львівська область | 7 |
| Миколаївська область | 4 |
| Одеська область | 7 |
| Полтавська область | 4 |
| Рівненська область | 4 |
| Сумська область | 5 |
| Тернопільська область | 3 |
| Харківська область | 7 |
| Херсонська область | 5 |
| Хмельницька область | 3 |
| Черкаська область | 4 |
| Чернівецька область | 3 |
| Чернігівська область | 5 |
| Всього | 136 |
Дані відповідають постанові № 807-IX та актуальним матеріалам української Вікіпедії.
Середня площа району становить близько 4550 км². Найбільший за площею — Коростенський район Житомирської області (понад 11 000 км²), найменший — Косівський район Івано-Франківської області (приблизно 854 км²). За населенням лідирує Харківський район (понад 1,7 млн осіб), а найменшим залишається гірський Верховинський район (близько 30 тисяч жителів). Такі контрасти показують, що укрупнення враховувало не лише географію, а й економічний потенціал і транспортну доступність.
Чому з 490 районів залишилося 136: логіка реформи
До 2020 року система була фрагментованою. Багато районів мали населення в кілька десятків тисяч осіб і не могли ефективно виконувати навіть базові координаційні функції. Одночасно йшла децентралізація: повноваження та фінанси передавали об’єднаним територіальним громадам.
Уряд і парламент дійшли висновку, що дрібні райони стають зайвим прошарком. Замість них створили більші одиниці з орієнтовним населенням від 150 тисяч осіб. Це дозволило зосередити кадрові та фінансові ресурси, зменшити витрати на утримання апаратів і наблизити послуги через громади. За оцінками того часу, економія на утриманні районного рівня могла сягати понад мільярда гривень на рік.
Реформа не була механічним скороченням. Комітет Верховної Ради додав кілька районів порівняно з початковим урядовим проєктом (спочатку йшлося про 129–136). У підсумку зупинилися на 136 — балансі між укрупненням і збереженням доступності. Старі районні ради ліквідували, вибори до них більше не проводили. Нові районні ради обирали вже в жовтні 2020 року в тих районах, де це було безпечно.
З практики спілкування з представниками громад видно, що укрупнення спрацювало нерівномірно. У густонаселених регіонах з хорошою транспортною мережею перехід пройшов майже непомітно. У гірських і віддалених районах люди довше звикали до нових меж і центрів.
Роль районів у системі децентралізації
Сьогодні район — це не головний постачальник послуг, а координаційний рівень між громадами та областю. Більшість повноважень у сферах освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, культури та інфраструктури передали територіальним громадам. Їх в Україні 1469 (міські, селищні та сільські).
Районні державні адміністрації (або військові адміністрації) займаються координацією між громадами, виконанням делегованих державних повноважень, питаннями мобілізації, цивільного захисту та взаємодією з обласним рівнем. Районні ради формують місцеву політику в межах своїх компетенцій, але реальні бюджети й виконавчі функції значною мірою зосереджені в громадах.
Такий розподіл відповідає логіці децентралізації: громада — базовий рівень, де людина отримує більшість послуг; район — проміжна ланка для питань, які виходять за межі однієї громади; область — стратегічний рівень. У реальності якість роботи сильно залежить від того, наскільки ефективно громади взаємодіють між собою і з районною адміністрацією.
Райони в умовах війни: що залишилося незмінним
Повномасштабна війна не призвела до перегляду кількості чи меж районів. Структура 2020 року виявилася достатньо гнучкою. На тимчасово окупованих і прифронтових територіях замість звичайних районних державних адміністрацій діють військові адміністрації. Вони виконують як цивільні, так і оборонні функції, але юридичний статус району зберігається.
Це важливо з кількох причин. По-перше, зберігається єдина адміністративна карта країни. По-друге, після деокупації не доведеться заново вибудовувати поділ — можна спиратися на вже затверджені межі та громади. По-третє, система дозволяє координувати гуманітарну допомогу, відновлення інфраструктури та облік внутрішньо переміщених осіб навіть у складних умовах.
Станом на 2026 рік серйозних офіційних планів щодо подальшого укрупнення чи розукрупнення районів немає. Дискусії точаться переважно навколо розподілу повноважень між громадами, районами та областями, а також цифрових інструментів управління. Війна показала, що стабільна структура середнього рівня корисна для координації, навіть якщо основні послуги йдуть через громади.
Поширені помилки та міфи про кількість районів
Найчастіше люди плутають райони з областями. Областей 24, плюс АР Крим і два міста спеціального статусу — це верхній рівень. Райони — середній. Також часто зустрічається стара цифра 490. Її досі можна знайти в застарілих статтях і довідниках.
Інший міф — ніби війна або окупація «скасувала» частину районів. Юридично цього не сталося. Райони на окупованих територіях існують у правовому полі України. Ще одна плутанина стосується районів у містах. Великі міста (Київ, Харків, Одеса та інші) мають власні внутрішні райони, але це зовсім інший рівень — вони не входять до загальнонаціонального списку 136 районів.
Іноді з’являється інформація про 138 районів. Це пов’язано з проміжними варіантами під час обговорення реформи 2020 року. Остаточна ухвалена цифра — 136. Перевіряти актуальні дані варто через офіційні джерела: сайт Верховної Ради або портал «Децентралізація».
Що це означає для звичайної людини
На практиці більшість повсякденних питань вирішується в територіальній громаді: реєстрація місця проживання, соціальні виплати, місцеві податки, робота шкіл і дитячих садків, первинна медицина. Районний рівень стає помітним, коли йдеться про координацію кількох громад, питання цивільного захисту, деякі види адміністративних послуг або взаємодію з державними органами.
Під час виборів громадяни обирають депутатів районної ради (там, де це можливо) і голову громади. Районна рада має менше повноважень, ніж раніше, але зберігає роль у формуванні місцевої політики та контролі. Для бізнесу й інвесторів важливо розуміти, в якій громаді та якому районі розташований об’єкт — від цього залежать місцеві правила, податки та можливості підтримки.
Якщо потрібно дізнатися точні межі свого району чи склад громад, найнадійніше звернутися до офіційних карт на порталі «Децентралізація» або до органів місцевого самоврядування. Дані періодично уточнюються, особливо щодо населення та площ.
Районний поділ України 2026 року — це результат свідомого укрупнення 2020 року, яке залишилося стабільним навіть в умовах війни. 136 районів виконують координаційну роль між 1469 громадами та обласним рівнем. Структура не ідеальна в усіх регіонах, але вона створює передбачувані рамки для відновлення та подальшого розвитку місцевого самоврядування. Для більшості громадян ключовим рівнем залишається громада, а район — це інструмент, який допомагає узгоджувати інтереси кількох громад і виконувати державні функції там, де це потрібно.
