Аеродром Українка — велика військова база дальньої авіації в Амурській області Росії, за майже шість тисяч кілометрів від українського кордону. Саме звідси після 2022 року, а особливо після ударів по західніших летовищах, дедалі частіше піднімаються стратегічні бомбардувальники Ту-95МС і Ту-160, здатні нести крилаті ракети великої дальності.
Назва місця не випадкова і не «пропагандистська». Поруч стоїть село Українка, засноване переселенцями з українських губерній на землях історичного Зеленого Клину. Сьогодні ця топоніміка звучить гірко: з летовища, названого на честь українського села, злітають машини, які атакують міста на історичній батьківщині тих самих родин.
Нижче — де саме лежить база, яка в неї смуга й коди, які полки там стояли від 1950-х, чим відрізняється амурська Українка від міста Українка під Києвом і як відстань змінила логістику російських ударів станом на 2026 рік.
Де знаходиться аеродром Українка на карті
База лежить у Серишевському районі Амурської області, приблизно за 8 км на північний схід від селища Серишево і за 26–28 км на північ від міста Бєлогорськ. Географічні координати, які повторюють відкриті авіаційні довідники: 51°10′12″ пн. ш., 128°26′42″ сх. д. Часовий пояс — UTC+9.
До державного кордону з Китаєм звідси близько ста кілометрів. До Японії — близько 1200 км. Відстань до України українські ЗМІ 2025–2026 років оцінюють майже в 6 тисяч кілометрів: це вже не «ближній тил», а глибокий східний майданчик, з якого важко дістати навіть дальніми ударними дронами.
Саме віддаленість, а не зручність маршруту до лінії пуску, зробила аеродром Українка запасним «сейфом» стратегічної авіації після того, як інші бази опинилися під ударом.
Код ICAO у міжнародних списках — UHBU, внутрішній російський індекс — ЬХБУ. Цивільного коду IATA база не має: це закритий військовий об’єкт Повітряно-космічних сил РФ, підпорядкований дальній авіації.
Чому база називається саме «Українка»
Аеродром узяв ім’я від найближчого села. Село Українка (раніше Осинова) — адміністративний центр Української сільради Серишевського району. За переписом 1926 року в пункті нарахували 184 господарства і 877 мешканців; українцями тоді записали 148 дворів. На 2018 рік офіційна оцінка населення села становила близько 1160 осіб.
Поруч на карті району досі видно інші «переселенські» назви — аж до села Бориспіль. Це не курйоз картографів. Так працювала пам’ять людей, які везли з собою не лише плуг, а й топоніміку Полтавщини, Чернігівщини, Київщини й Харківщини.
Зелений Клин і українська колонізація Приамур’я
Зелений Клин, Зелена Україна, Далекосхідна Україна — так у ХІХ–на початку ХХ століття називали землі Примор’я й Амурщини площею близько мільйона квадратних кілометрів. Перші полтавці прибули на Амур у 1860–1861 роках. У 1863–1864-му вони заснували Троїцьке, Середньобільське і Новотроїцьке.
Масовий потік пішов після 1882–1883 років, коли переселенців майже безкоштовно везли морем з Одеси до Владивостока і наділяли кращими ділянками. За підрахунками історика Володимира Кабузана, у 1850–1916 роках на Далекий Схід офіційно виїхало 276,3 тисячі вихідців з українських губерній — понад 56% усіх селян-переселенців. В Амурській області українці становили близько половини колоністів, у Приморській — понад 60%.
На початку ХХ століття в окремих районах українська мова в селі звучала частіше за російську. Люди ставили хати «по-своєму», тримали обряди й давали селам імена на кшталт Чернігівка, Полтавка, Київка, Українка. Пізніше радянська політика розмила цю більшість: частка тих, хто записувався українцем, на Далекому Сході різко впала. Назва аеродрому, однак, лишилася як кам’яний відбиток тієї хвилі.
Технічний паспорт летовища
Довідники трохи розходяться в дрібницях, і це варто фіксувати чесно, а не затирати. Англомовні зведення дають злітно-посадкову смугу 03/21 завдовжки 3500 м, бетон. Російська сторінка бази вказує напрямок 14/32 і розміри 3515 × 78 м, теж бетон. Висота над рівнем моря — від 178 до 235 м залежно від джерела. Для важкого бомбардувальника різниця в кільканадцять метрів смуги не принципова: обидві цифри описують повноцінну стратегічну смугу.
| Параметр | Значення | Коментар |
|---|---|---|
| Регіон | Амурська область, Серишевський район | Далекий Схід РФ, поблизу Китаю |
| Координати | 51°10′12″ N, 128°26′42″ E | відкриті авіаційні довідники |
| ЗПС | близько 3500–3515 м, бетон | коди напрямків у джерелах різняться |
| ICAO / внутрішній код | UHBU / ЬХБУ | цивільного IATA немає |
| Інфраструктура | великі перони, близько 40 укриттів-капонірів | типово для ядерної бомбардувальної бази |
| Відстань до України | майже 6000 км | оцінка українських медіа 2025–2026 |
Дані зведено за відкритими статтями wikipedia.org та матеріалами українських видань 2026 року, зокрема fakty.com.ua. Розбіжності по висоті й нумерації смуги залишаються: військові об’єкти рідко публікують повний паспорт.
На території бази згадують невелику експозицію-музей полкової історії. Для стороннього спостерігача це закритий периметр із довгою бетонною стрічкою, стоянками важких машин і логістикою під заправку в повітрі.
Як будували базу і які полки тут стояли
Історія майданчика починається не з «ведмедів» Ту-95, а з фронтової авіації. З 1953 року на аеродромах Білоногове й Українка базувався 79-й ордена Червоної Зірки змішаний авіаполк у складі 73-ї дивізії. Машини спочатку — Іл-28. У 1956-му полк і дивізію передали до дальньої авіації й переозброїли.
1955 рік у західних довідниках фігурує як дата, коли Українка стала однією з шести радянських баз, здатних приймати важкий М-4 «Бізон». 1 грудня 1957-го тут сформували 40-й важкий бомбардувальний полк. На озброєнні в різні роки були 3М, М-4, Ту-16П, пізніше Ту-22, а з середини 1980-х — Ту-95К і Ту-95К-22.
У 1961–1965 роках на базі існувала 251-ша окрема ескадрилья літаків-заправників. Саме заправка в повітрі робить Далекий Схід придатним для трансокеанських маршрутів: без неї важкий ракетоносець не «дістане» ні Тихий океан, ні європейський театр.
Після розпаду СРСР сюди перегнали Ту-95 з казахстанського Долона. 1998 року з Моздока прибув 182-й гвардійський важкий бомбардувальний Севастопольсько-Берлінський Червонопрапорний полк, а 73-тя дивізія стала 326-ю важкою бомбардувальною Тарнопільською ордена Кутузова. Назви полків і дивізії знову б’ють іронією: Севастополь, Берлін, Тернопіль — і стоянка в амурському селі Українка.
Реформа 2009 року тимчасово звела частини в 6952-гу авіабазу. У 2015-му структуру знову розгорнули як 326-ту дивізію. Станом на середину 2020-х на Україні офіційно згадують командування дивізії, 79-й і 182-й важкі бомбардувальні полки.
Аварії, про які пишуть відкриті хроніки
Відкриті списки катастроф неповні, але кілька епізодів зафіксовані. 8 березня 1963 року вночі зіткнулися два 3М 40-го полку; загинули десятеро. У травні 1965-го 3МД врізався в гору через навігаційну помилку. У вересні 1974-го після зльоту загорівся М-4. У липні 1978-го відмова двигуна вночі коштувала життя двом членам екіпажу 3М. Літо 2015-го в російських зведеннях пов’язують із втратою двох Ту-95МС. Це нагадування: важка машина на короткому режимі зльоту не прощає ані техніки, ані людини.
Які літаки тримають на аеродромі Українка
Ядро парку — Ту-95МС («Bear-H»). Це турбогвинтовий стратегічний ракетоносець, який запускає крилаті ракети Х-55/Х-555 і Х-101/Х-102, не заходячи в зону української ППО. На базі також фіксували Ту-160, заправники Іл-78 і окремі допоміжні борти на кшталт Ту-134УБЛ.
Кількість машин на конкретну дату завжди оцінкова. Документи СНО-I кінця 1990-х давали для України 16 Ту-95МС16 і 27 Ту-95МС6. У грудні 2022-го, після удару дронів по Енгельсу, частину стратегічних бортів відвели саме сюди. Відкритий моніторинг 2025–2026 років кілька разів показував на стоянках десятки Ту-95МС і групу Ту-160; цифри стрибають після кожного перегону з Оленья, Енгельса чи Білої.
Для читача важливіше не «скільки саме сьогодні вранці», а логіка: база вміщує велике з’єднання важких ракетоносців, має довгу смугу, капоніри й досвід повітряної заправки. Це не запасний ґрунтовий майданчик, а один із головних вузлів дальньої авіації на сході.
| Період | Основні типи | Навіщо тримали |
|---|---|---|
| 1953–1956 | Іл-28 | фронтовий полк на Далекому Сході |
| друга половина 1950-х — 1970-ті | М-4, 3М, Ту-16П, Ту-22 | дальнє бомбардування, Тихий океан |
| 1980-ті — 1990-ті | Ту-95К / К-22, згодом Ту-95МС | ракетоносці великої дальності |
| 2022–2026 | Ту-95МС, Ту-160, Іл-78 | удари по Україні й «глибокий тил» |
Роль бази у війні проти України
До повномасштабного вторгнення амурська Українка цікавила переважно істориків авіації та фахівців зі СНО. Після 2022-го вона увійшла в щоденний словник повітряної тривоги. Маршрут типовий: зліт зі східної бази, довгий переліт із дозаправкою, пуск крилатих ракет із районів над європейською частиною Росії або Каспієм, повернення.
Голова СБУ Василь Малюк публічно пояснював наслідок українських ударів по аеродромах: стратегічні борти довелося відсунути в «найсхіднішу точку» — на Українку. Довший шлях до району пуску зменшує кількість вильотів і з’їдає моторесурс двигунів. Авіаексперт Валерій Романенко ще в червні 2025-го зазначав: якщо парк справді замкнеться переважно тут, регулярність нальотів впаде, бо дальності на «туди й назад» до України вже бракує без складної заправки.
Відсунути стратегічну авіацію на шість тисяч кілометрів — це не знищити її, але змусити платити годинами польоту, тоннами пального й зношеними двигунами за кожен залп.
Операція «Павутина» і суперечливі оцінки удару
1 червня 2025 року СБУ провела операцію «Павутина»: дрони атакували кілька баз дальньої авіації в глибокому тилу РФ. Українка фігурувала як одна з цілей. Тут джерела розходяться, і приховувати це не варто. Частина західних і російських сторінок пише, що удар по цій конкретній базі зірвався: вантажівка з FPV-дронами вибухнула до старту. Окремі OSINT-публікації наступного дня говорили про уражений Ту-95МС і вигорілу рослинність на захід від стоянок. Офіційної повної карти по кожному борту немає.
Навіть якщо амурська стоянка того дня постраждала менше за Оленью чи Білу, стратегічний ефект для Українинка все одно настав: сюди звезли те, що вирішили ховати подалі. У вересні 2025-го Малюк прямо казав про переміщення стратегічної авіації на цю базу. Відкритий супутниковий моніторинг 2026 року фіксував подальші перегони Ту-95МС з північних аеродромів саме сюди.
Аеродром Українка і місто Українка під Києвом: як не переплутати
Запит «аеродром Українка» інколи ведуть люди, які шукають летовище біля міста Українка Обухівського району Київської області. Там стратегічної бази немає. Найближчі великі майданчики до цього міста — Бориспіль (KBP/UKBB) і «Київ» у Жулянах. Плутанина народжується з однойменності, не з карти.
Є ще один одноіменний слід в Україні: на Вікімапії позначений закинутий аеродром Українка в колишньому Нововоронцовському районі Херсонщини. Це зовсім інший об’єкт — малий, недіючий, без жодного стосунку до амурських Ту-95. Якщо в новинах звучать «Ту-95 з Українки» і «ракети Х-101», мова завжди про Амурську область.
Що дає відстань і чого вона не дає
Шість тисяч кілометрів захищають бетон від більшості українських ударних дронів зразка 2024–2025 років. Водночас вони б’ють по режиму застосування. Екіпаж проводить у повітрі набагато більше годин. Потрібні заправники. Вікно для раптового масованого вильоту звужується. Малюк окремо наголошував на прискореному зносі мотодеталей.
Для ППО України змінюється не фізика ракети Х-101, а ритм загрози. Ракета летить із повітряного носія, який тепер стартує далі. Носій усе одно може вийти в звичний район пуску — якщо вистачить пального, заправника й справного планера. Тому база на Амурі не «вимикає» стратегічну авіацію. Вона робить кожен виліт дорожчим і рідшим.
У відкритій практиці моніторингу 2025–2026 років саме так і виглядає картина: стоянки на Україні то ущільнюються після перегонів, то рідшають, коли борти знову женуть ближче до європейської частини РФ для конкретного удару. База працює як глибоке сховище з довгою смугою, а не як єдине вічне місце пуску.
Для початківця достатньо трьох орієнтирів: Амурська область, село українських переселенців, стратегічні Ту-95/Ту-160. Для уважного читача — ще й Зелений Клин, 326-та «тарнопільська» дивізія і ціна довгого перельоту після «Павутини».
Історія цього місця тримає в одному кадрі дві лінії, які важко розвести. Одна — селянські валки з Полтавщини, що в ХІХ столітті тягнулися за землею на край імперії і лишили на карті слово «Українка». Друга — бетон 1950-х, капоніри під ядерні ракетоносці й вильоти 2020-х проти міст, від яких колись ішли ті валки. Поки смуга працює, обидві лінії залишаються на одній географічній точці: 51 градус північної широти, 128 градусів східної довготи, далеко за Байкалом і майже за шість тисяч кілометрів від Дніпра.
