х 101 є російською стратегічною дозвуковою крилатою ракетою класу «повітря — земля» з технологіями зниження радіолокаційної помітності. Розроблена КБ «Радуга» на базі Х-55, вона має довжину 7,45 м, діаметр корпусу 742 мм, стартову масу 2200–2400 кг і заявлений максимум дальності до 5500 км. У бойових умовах дальність часто обмежується 2500–2800 км залежно від профілю польоту та маси бойової частини.
Ракета несе моноблочну осколково-фугасну бойову частину близько 450–500 кг у базовій конфігурації або тандемну схему загальною масою близько 800 кг після модернізацій. Наведення комбіноване: інерційна система на лазерному гіроскопі, супутникова корекція та оптико-електронна екстремально-кореляційна система на кінцевій ділянці. Основні носії — стратегічні бомбардувальники Ту-95МС (до 8 ракет на зовнішній підвісці) і Ту-160 (до 12 у внутрішніх відсіках).
За даними Міністерства оборони України станом на травень 2026 року, росія провела щонайменше чотири помітні модернізації х 101, щоб компенсувати зростання ефективності української ППО, а з початку 2026 року Повітряні сили збили близько 88 % ракет типів х 101, Х-55 і Х-555.
Історія розробки та прийняття на озброєння
Проєктування х 101 почалося наприкінці 1980-х років як заміна ракети Х-55 із покращеною малопомітністю та точністю для ураження інфраструктурних цілей звичайною бойовою частиною. Повноцінна розробка розгорнулася з 1995 року в КБ «Радуга». Перший політ відбувся близько 1998 року, а випробування тривали до початку 2000-х. На озброєння ракету прийняли в 2012–2013 роках.
Ядерний варіант отримав індекс Х-102 і, за відкритими оцінками, може нести термоядерний заряд потужністю 250 кт або до 1 Мт. Бойовий дебют х 101 припав на листопад 2015 року під час російської інтервенції в Сирії, коли бомбардувальники Ту-160 випустили 16 ракет. З початку повномасштабного вторгнення в Україну в 2022 році ракета стала одним із основних засобів дальніх ударів по інфраструктурі та цивільних об’єктах.
Конструкція передбачає висувний турбореактивний двигун у хвостовій частині, радіопоглинаюче покриття корпусу та можливість корекції траєкторії в польоті. За російськими заявами, кругове імовірне відхилення становить близько 7–20 м на максимальній дальності, хоча в реальних умовах на українській території точність часто нижча через електронну протидію та особливості рельєфу.
Технічні характеристики та конструкція
Корпус х 101 має довжину 7,45 м і діаметр 742 мм при розмаху крила близько 3 м у польотній конфігурації. Стартова маса коливається в межах 2200–2400 кг, з яких приблизно 1250 кг припадає на паливо (децилін). Двигун — турбовентиляторний ТРДД-50А (або аналог РД-95ТМ-300) тягою близько 450 кгс.
Крейсерська швидкість становить 190–200 м/с (приблизно 720 км/год, Mach 0,58), максимальна — 250–270 м/с (до 970 км/год, Mach 0,78). Профіль польоту змінний: висота може змінюватися від 30–70 м до 10 000 м, що дозволяє обходити рельєф і ускладнює виявлення. Ефективна площа розсіювання оцінюється близько 0,01 м² завдяки формі та покриттю.
Система наведення поєднує інерційну платформу на лазерному гіроскопі (стійку до РЕБ), супутникову корекцію ГЛОНАСС і оптико-електронну систему, яка порівнює зображення місцевості з еталонними «портретами» на відстанях 20, 15, 10 і 5 км до цілі. На кінцевій ділянці можливе самонаведення. Ракета здатна отримувати оновлення цілі в польоті, хоча ця функція обмежена на практиці.
Основні носії — Ту-95МС і Ту-160. Пуски здійснюються переважно з акваторії Каспійського моря, що дає час польоту до цілей в Україні близько 10–12 годин і дозволяє координувати масовані удари з різних напрямків.
| Параметр | Значення (базова / модернізована) | Примітки |
|---|---|---|
| Довжина | 7,45 м | З бойовою частиною |
| Діаметр корпусу | 742 мм | — |
| Стартова маса | 2200–2400 кг | Залежить від конфігурації |
| Маса бойової частини | 450–500 кг / до ~800 кг | Тандемна схема після модернізації |
| Дальність | до 5500 км (заявлена) / 2500–2800 км (практична) | Зменшується зі збільшенням БЧ |
| Швидкість крейсерська / макс. | ~720 / до 970 км/год | Дозвукова |
| Точність (КІВ) | 7–20 м | За випробуваннями; на практиці варіюється |
Дані зведені на основі відкритих технічних характеристик і аналізу уламків, проведеного українськими фахівцями.
Чотири етапи модернізації під час війни
Зіткнувшись із високою ефективністю української ППО, російські інженери почали системно змінювати конструкцію х 101. Перша помітна модернізація — перехід на тандемну бойову частину. Частину обсягу паливного бака передали під другу боєголовку, що скоротило дальність, але підняло загальну масу бойового навантаження до приблизно 800 кг. Логіка полягала в тому, що «те, що долетить», завдасть більшої шкоди.
Друга зміна — можливість нести касетні бойові частини з кулеподібними суббоєприпасами. Деякі варіанти містять цирконієві елементи, які самозаймаються при контакті з повітрям (температура займання близько 230–390 °C) і провокують стійкі пожежі. У осколково-фугасних варіантах використовується пластизольна вибухова речовина, на 30–40 % потужніша за гексоген, плюс капсули з гідридом титану для пірофорного ефекту. Такі боєприпаси ефективні проти розосереджених об’єктів і цивільної інфраструктури.
Третя модернізація стосувалася системи наведення. Оновлено алгоритми оптико-електронної екстремально-кореляційної системи для кращої ідентифікації еталонних «портретів» місцевості. Система залишається пасивною і не випромінює, тому складно придушується класичними засобами РЕБ, хоча в міській забудові її точність падає через тіні та складний рельєф.
Четвертий етап — встановлення комплексу бортового радіоелектронного захисту СП-504 (приблизно 2024–2025 роки). Активна підсистема генерує імітаційні завади проти радарів і зенітних ракет, пасивна відстрілює теплові пастки та дипольні відбивачі. Антенні блоки розміщені зверху і знизу фюзеляжу. Додатково оновлювалося радіопоглинаюче покриття корпусу.
Ці зміни спрямовані на зменшення ймовірності перехоплення та посилення уражаючого ефекту по інфраструктурі, проте українська ППО адаптувалася: з початку 2026 року ефективність збиття ракет х 101, Х-55 і Х-555 досягла близько 88 %.
Бойове застосування та протидія
Перші масові застосування х 101 в Україні почалися в 2022 році. Ракети запускали з Ту-95МС і Ту-160 над Каспієм або з інших віддалених районів. Відомі удари по об’єктах критичної інфраструктури, енергетиці та цивільних цілях, зокрема по лікарні «Охматдит» у 2024 році. У липні 2026 року одна з ракет порушила повітряний простір Польщі та впала приблизно за 50–93 км від кордону.
Статистика застосування висока: за даними українських джерел, з початку вторгнення було запущено понад 1800 ракет типів х 101/Х-555, значну частину з яких знищено. Виробництво оцінюється в десятки одиниць на місяць, але обмежене ресурсом носіїв і санкціями на компоненти. Вартість однієї ракети оцінюється в 13–13,8 млн доларів США.
Протидія будується на комплексному підході. Сучасні системи на кшталт NASAMS і IRIS-T демонструють високу ефективність проти дозвукових цілей на малих висотах. Важливу роль відіграють засоби РЕБ, які ускладнюють супутникову корекцію, хоча інерційна система та оптична корекція залишаються стійкими. Аналіз уламків дозволяє оперативно оновлювати тактику перехоплення та виявляти нові модифікації.
Додаткові заходи включають удари по місцях базування стратегічної авіації та виробничим потужностям. Зменшення кількості доступних носіїв обмежує інтенсивність пусків, навіть якщо запас ракет зберігається. У міських умовах оптична система наведення деградує, що знижує точність і підвищує ризик промахів або влучань у цивільні об’єкти.
Практичні аспекти захисту та моніторингу
Для цивільного населення ключовим залишається дотримання сигналів повітряної тривоги та укриття в захищених приміщеннях. Час польоту х 101 з типових точок пуску дає кілька годин на реагування, але масовані залпи з різних напрямків ускладнюють прогнозування. Системи раннього попередження та мобільні групи ППО знижують ризики.
Інженери та науковці систематично вивчають уламки, що дозволяє виявляти зміни в електроніці, бойових частинах і системах захисту. Це дає змогу адаптувати алгоритми розпізнавання цілей і підвищувати ймовірність перехоплення. У 2026 році акцент робиться на ідентифікації 100 % повітряних загроз у реальному часі та досягненні рівня перехоплення не нижче 95 %.
Обмеження дальності в модернізованих версіях і знос парку Ту-95МС і Ту-160 знижують гнучкість застосування. Водночас поява касетних варіантів із запалювальними елементами підвищує ризик вторинних пожеж на об’єктах паливної та енергетичної інфраструктури, що потребує посиленої готовності аварійно-рятувальних служб.
Загалом х 101 залишається серйозною загрозою через дальність, малопомітність і адаптивність конструкції, але постійне вдосконалення засобів ППО, аналіз реальних зразків і удари по логістиці носіїв утримують ефективність перехоплення на високому рівні.
