В Україні офіційно працюють чотири атомні електростанції: Запорізька, Рівненська, Південноукраїнська та Хмельницька. Усі вони належать державному оператору НАЕК «Енергоатом» і разом мають 15 енергоблоків типу ВВЕР загальною встановленою потужністю близько 13,8 ГВт.
Реальна картина 2026 року складніша за суху цифру «чотири». Під повним контролем України генерацію забезпечують три станції з дев’ятьма блоками. Запорізька АЕС — найбільша в Європі — з березня 2022 року перебуває в окупації й у режимі холодного зупину, тож електроенергію в українську мережу не віддає. Чорнобильська АЕС до цього переліку не входить: її зупинили 15 грудня 2000 року і вона проходить етап зняття з експлуатації.
Коротко: станцій чотири, робочих для енергосистеми країни — три, реакторів під українським управлінням — дев’ять. Саме ця різниця пояснює, чому відповідь на запит «скільки в Україні атомних станцій» завжди потребує уточнення статусу, а не лише підрахунку майданчиків на карті.
Чому відповідь «чотири» і «три» існують одночасно
Атомна станція — це промисловий майданчик із реакторами, турбінами, системами безпеки й містом-супутником. За цим критерієм Україна має чотири АЕС. Енергоблок — окрема реакторна установка, яка виробляє електрику. На чотирьох станціях їх п’ятнадцять: шість на Запорізькій, чотири на Рівненській, три на Південноукраїнській і два на Хмельницькій.
Після окупації Енергодара шість запорізьких блоків фізично існують, але не працюють на Об’єднану енергосистему України. Тому в статистиці генерації фігурують дев’ять блоків потужністю близько 7,8 ГВт. У липні 2026 року саме атомна генерація давала 53–55% виробленої в країні електроенергії, навіть коли частина блоків стояла на плановому ремонті.
Формально станцій чотири, фактично струм для українських споживачів дають три майданчики. Цю різницю варто тримати в голові, читаючи будь-яку новину про «потужність української атомки».
Оператор не змінювався: усі чотири майданчики юридично залишаються за «Енергоатомом». Міжнародні бази, зокрема профіль МАГАТЕ та дані World Nuclear Association, також рахують 15 реакторів як українські, окремо фіксуючи, що запорізькі блоки стоять у холодному зупині.
Чотири станції: де стоять і що вміють
Кожна АЕС має власну історію запуску, тип реакторів і роль у мережі. Нижче — не «список для галочки», а робочий портрет майданчиків станом на вересень 2026 року.
Запорізька АЕС
Розташована в Енергодарі на березі колишнього Каховського водосховища. Шість блоків ВВЕР-1000, проєктна потужність 6000 МВт — найбільша атомна станція Європи. Перший блок підключили до мережі 1984 року, шостий — 1995-го.
З березня 2022 року майданчик окупований. Блоки переведені в холодний зупин: ланцюгова реакція зупинена, тепловиділення палива знімають системами розхолодження. Для цього станції потрібне зовнішнє живлення. Протягом 2026 року лінія 330 кВ «Феросплавна-1» неодноразово відключалася; у такі години критичні насоси тримають дизель-генератори. У вересні 2026-го зовнішнє живлення знову відновили після майже тритижневої перерви. Радіаційний фон на майданчику залишається в межах норми, але зношення резервного обладнання зростає з кожним блекаутом.
Рівненська АЕС
Місто-супутник Вараш, Рівненська область. Єдина українська станція зі змішаним парком: два блоки ВВЕР-440 (запущені 1980–1981) і два ВВЕР-1000 (1986 і 2004). Сумарна потужність близько 2835 МВт. Старші «чотириста сорокові» менші за розміром, але добре вивчені персоналом і стабільно несуть базове навантаження на заході країни.
Саме тут Україна раніше за інші майданчики відпрацювала заміщення російського палива збірками Westinghouse. Станція працює в штатному режимі, хоча окремі зовнішні лінії періодично страждають від ударів по енергосистемі.
Південноукраїнська АЕС
Південноукраїнськ, Миколаївська область. Три блоки ВВЕР-1000 потужністю 3000 МВт. Перший блок дав промисловий струм 1982 року. Поруч працює Ташлицька гідроакумулююча станція — рідкісне для України поєднання атомної бази й гідрорезерву, яке допомагає балансувати нічні провали споживання.
Південний майданчик історично став полігоном диверсифікації палива: саме тут у промисловому масштабі випробували американські касети. У 2026 році всі три блоки залишаються в роботі, з урахуванням графіка ремонтів.
Хмельницька АЕС
Нетішин, Хмельницька область. Два діючі блоки ВВЕР-1000 потужністю 2000 МВт (1987 і 2004). Найменша за кількістю працюючих реакторів, але найважливіша для планів нарощування потужності. Корпуси третього і четвертого блоків радянського проєкту стоять недобудованими з кінця 1980-х. У 2025 році парламент ухвалив закон, який дозволяє «Енергоатому» придбати обладнання недобудованої болгарської АЕС «Белене» саме для цих двох блоків.
Паралельно розглядається встановлення реакторів AP1000 компанії Westinghouse. Поки що в мережі працюють лише два блоки, але саме Хмельницька АЕС у наступні роки має частково компенсувати втрату запорізької генерації.
Для порівняння зручно зібрати ключові параметри в одній таблиці.
| АЕС | Область / місто | Блоки / тип | Потужність | Статус 2026 |
|---|---|---|---|---|
| Запорізька | Енергодар | 6 × ВВЕР-1000 | 6000 МВт | Окупована, холодний зупин |
| Рівненська | Вараш | 2 × ВВЕР-440 + 2 × ВВЕР-1000 | 2835 МВт | Працює |
| Південноукраїнська | Південноукраїнськ | 3 × ВВЕР-1000 | 3000 МВт | Працює |
| Хмельницька | Нетішин | 2 × ВВЕР-1000 | 2000 МВт | Працює, добудова 3–4 блоків |
Дані узгоджені з публічними матеріалами НАЕК «Енергоатом» (energoatom.com.ua) та профілем України в системі Power Reactor Information System МАГАТЕ (iaea.org). Нетто-потужність окремих блоків у міжнародних базах трохи нижча за паспортні 1000 МВт — зазвичай 950 МВт — тому сума іноді фігурує як 13 107–13 835 МВт залежно від методики.
Чорнобильська АЕС: станція є, генерації немає
Чорнобильську станцію часто додають до переліку «на око», бо назва відома всьому світу. Для обліку діючих АЕС це помилка. Останній працюючий блок №3 зупинили 15 грудня 2000 року. Підприємство виведене зі складу «Енергоатома» і існує як окреме державне спеціалізоване підприємство.
У 2026 році майданчик проходить другий з чотирьох етапів зняття з експлуатації: консервацію реакторних установок блоків №1–3. На другому блоці фізичні роботи в зонах консервації виконані майже повністю, на першому — приблизно наполовину. Об’єкт «Укриття» під Новим безпечним конфайнментом утримують у контрольованому стані. Уряд продовжив державну програму зняття з експлуатації до 2036 року.
Чорнобиль залишається ядерним об’єктом із відпрацьованим паливом, сховищами й системою радіаційного контролю, але електроенергії не виробляє. Тому відповідь «скільки атомних станцій в Україні» для енергетики і для історії — різні речі.
Недобудовані майданчики радянської доби
Окрім чотирьох діючих АЕС, на території України лишилися недовершені проєкти кінця 1970–1980-х. Після аварії 1986 року й економічної кризи більшість робіт згорнули.
- Кримська АЕС біля Щолкіного. Будівництво почали 1975 року; готовність першого блоку оцінювали до 80%. Роботи зупинили 1987–1989 років. Після 2014 року майданчик перебуває на окупованій території.
- Чигиринська АЕС біля Кременчуцького водосховища, селище Орбіта. Роботи не вийшли далеко за підготовчий етап і були офіційно припинені 1989 року. Періодично майданчик знову згадують як можливе місце нових блоків.
- Одеська АТЕЦ у Теплодарі та Харківська АТЕЦ біля Бірок планувалися як атомні теплоелектроцентралі: електрика плюс тепло для міст. Обидва проєкти заморожені після Чорнобиля.
Ці об’єкти не збільшують сьогоднішню цифру станцій. Вони пояснюють, чому радянський план атомної мережі був значно ширшим за ті чотири майданчики, які реально дійшли до промислової експлуатації.
Яку частку енергосистеми тримає атом
До повномасштабного вторгнення чотири АЕС покривали приблизно половину виробництва електроенергії, інколи більше. Після втрати Запорізької станції частка впала, але атомка лишилася основою базового навантаження: реактори працюють рівно, на відміну від сонця й вітру, і не залежать від імпорту вугілля чи газу так гостро, як ТЕС.
За підсумками першого півріччя 2026 року українські АЕС виробили 26 820,1 млн кВт·год — трохи більше, ніж за той самий період 2025-го. У липні ядерна генерація тримала 53–55% балансу при середній потужності енергосистеми близько 10 ГВт. Сім блоків несли навантаження, два стояли на ремонті.
Практичний сенс цих цифр простий. Поки дев’ять блоків у строю, країна має «якір» системи. Якщо кілька блоків одночасно виходять у ремонт або мережа втрачає лінії видачі потужності, дефіцит доводиться закривати імпортом, аварійною допомогою й обмеженнями. Саме тому графік ремонтів на Рівненській, Хмельницькій і Південноукраїнській АЕС став елементом національної безпеки, а не лише внутрішнім розкладом цехів.
Цікаві факти
- Україна входить до першої десятки світу за кількістю енергоблоків і до п’ятірки Європи. Усі промислові реактори — водо-водяні ВВЕР, без канальних РБМК, які стояли на Чорнобилі.
- Запорізька АЕС єдина в країні має одразу шість тисячомегаватних блоків на одному майданчику. До війни вона сама виробляла стільки, скільки інколи вся решта атомної генерації разом.
- Рівненська АЕС — єдина з «живими» реакторами ВВЕР-440. Ці блоки менші, але їхній ресурс уже неодноразово продовжували після модернізації систем безпеки.
- Після 2014–2022 років Україна системно відходить від палива російського «ТВЕЛ». Збірки Westinghouse стоять на блоках кількох станцій, а 2026 року «Енергоатом» почав локалізувати виробництво окремих компонентів касет.
- На майданчику Чорнобильської АЕС у вересні 2026-го запустили сонячну станцію потужністю 2 МВт — резерв для конфайнмента й сховищ, а не заміна атомної генерації.
Безпека, МАГАТЕ і те, чого не видно з вікна
Кількість станцій нічого не каже про ризики, якщо не додати режим роботи. На п’яти ядерних майданчиках України — чотирьох АЕС і Чорнобилі — постійно присутні експерти МАГАТЕ. Агентство фіксує втрати зовнішнього живлення, пошкодження ліній і стан семи базових принципів ядерної безпеки.
Для працюючих станцій головне завдання 2026 року — утримати розхолодження активних зон і басейнів витримки навіть тоді, коли мережа «сіпається» після обстрілів. Для Запорізької АЕС це завдання виконується в умовах окупації, обмеженої логістики й багатократних переходів на дизелі. Холодний зупин знижує ймовірність важкої аварії порівняно з роботою на потужності, але не скасовує потреби в електриці, воді й кваліфікованому персоналі.
Ядерна безпека тримається не на кількості станцій, а на трьох речах: живленні систем безпеки, цілісності бар’єрів і людях, які вміють керувати блоком у нештатному режимі.
Що зміниться, якщо добудують нові блоки
Цифра «чотири станції» може лишитися тією самою навіть після зростання потужності. Добудова 3-го і 4-го блоків Хмельницької АЕС збільшить кількість реакторів на вже існуючому майданчику, а не додасть п’яту станцію. Те саме стосується можливих AP1000: уряд і «Енергоатом» розглядають Нетішин, Південноукраїнськ і перспективні майданчики, зокрема Чигирин.
Стратегічні документи останніх років говорять про нарощування ядерної потужності орієнтовно до 24–25 ГВт до 2050 року. Це амбітна рамка, а не гарантований графік. На практиці найближчий реальний крок — саме хмельницькі корпуси й обладнання з болгарського проєкту «Белене». Поки ці блоки не підключені до мережі, енергосистема живе з дев’ятьма реакторами.
Для споживача це означає просту річ. Світло в розетці 2026 року залежить не від того, скільки АЕС намальовано в підручнику, а від того, скільки блоків сьогодні в мережі, чи ціла лінія видачі потужності й чи вчасно завезли свіже паливо. Чотири станції залишаються каркасом галузі. Три з них тримають систему. Четверта чекає повернення під контроль законного оператора — і саме ця незакрита дужка робить українську атомну карту неповною.
